Потреба у формуванні безбар’єрного середовища в Україні набула неабиякого значення. Адже через війну відчутно більша кількість людей має труднощі в користуванні громадськими просторами та отриманні послуг саме на рівні громад. Створення безбар’єрного середовища має на меті їх подолати.
«В кожному нашому жителі ми повинні бачити людину, такою, якою вона є. Коли ми будемо цінувати її думку і це враховувати при прийнятті рішень, однозначно, це буде нашим з вами внеском у велику перемогу. Хочу вірити, що цей наш новий проєкт буде мати продовження, що ми зможемо допомогти кожному і кожній, хто хоче робити зміни у своїй громаді, а кожному жителю вашої громади почувати себе почутими і цінними», — звернулась під час старту програми підтримки до учасників заступниця директора Програми «U-LEAD з Європою» Олена Томнюк.
Безбар’єрність — не данина моді, а вимога законодавства
Концепція безбар’єрності та доступності для України не нова. Певні елементи щодо фізичних просторів вже досить часто можна бачити на вулицях міст і в громадських будівлях.
«Безбар’єрність дуже часто сприймається як світоглядний принцип, певна філософія. Але важливо розуміти, що безбар’єрність, можливо під іншими назвами, такими як доступність або інклюзія, вже давно інтегрована в законодавче поле України. Попри те, що безбар’єрність є таким собі суспільним рухом, вона все ж випливає як один з основоположних принципів української держави», — зазначив експерт U-LEAD Володимир Висоцький.
Вимоги щодо безбар’єрного середовища в Україні досить давно закріплені на законодавчому рівні. Основними документами є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, Конституція України, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закон України «Про освіту», Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
За словами Володимира Висоцького, безбар’єрне середовище створюють не для якоїсь окремої категорії людей, а одразу для всієї громади в комплексі. Важливо не догодити окремій групі людей, а підходити з позиції універсальної доступності, проєктуючи громадські простори і послуги. І йдеться не лише про фізичну доступність.
Так, Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року передбачає шість напрямів:
- Фізична безбар’єрність
- Інформаційна безбар’єрність
- Цифрова безбар’єрність
- Освітня безбар’єрність
- Суспільна та громадська безбар’єрність
- Економічна безбар’єрність
Всі ці напрями не існують окремо один від одного, вони взаємопов’язані і постійно перетинаються. Тому важливо постійно аналізувати проєкти розвитку, щоб вчасно вибудовували зв’язки між цими напрямами і отримували комплексне безбар’єрне середовище. В Стратегії прописано, що її мета — аби безбар’єрність стала наскрізним принципом державної політики.
Коректна комунікація — перший крок до розвитку безбар’єрності
Одним з перших кроків до безбар’єрного середовища є коректна комунікація під час взаємодії з людьми з інвалідністю чи певними розладами, маломобільними групами населення.
«Коректна комунікація дає змогу продемонструвати наше ставлення та усунути непорозуміння, запобігти конфліктам. Коли ми комунікуємо коректно, використовуємо нейтральну або коректну термінологію, ми без особливих зусиль, затрат часу і фінансових вкладень розвиваємо безбар’єрне середовище в нашій державі», — наголосила експертка «U-LEAD з Європою» Світлана Гнатюк.
Експертка назвала три простих правила коректної комунікації:
-
Спочатку людина — «People First Language».
Спершу в людині потрібно бачити людину, а вже потім інвалідність, ті чи інші порушення. Не казати “інвалід”, а вживати єдиний коректний термін — людина або особа з інвалідністю.
-
Не кажіть більше, ніж є насправді.
Некоректним є вживання щодо людей, які не ходять терміну «людина, прикута до ліжка» (наприклад, через втрату ніг). Натомість коректним буде “людина без ніг”.
-
Називайте все своїми іменами — не вживайте евфемізмів.
Як приклад, некоректним щодо дітей з синдромом Дауна є вживання словосполучення “Сонячні діти”.
Також Світлана Гнатюк акцентувала, що варто говорити про інвалідність тільки тоді, коли цього вимагає контекст і ситуація. В інших випадках на цьому не варто наголошувати. Вона озвучила 5 правил коректної взаємодії з людьми з інвалідністю:
- Ставте запитання (чи потрібна допомога, яка саме?).
- Не героїзуйте/не жалійте.
- Вживайте фемінітиви.
- Звертайтесь особисто до людини, а не до помічника.
- Милиці, протези тощо — недоторканий простір.
Під час заходу Володимир Висоцький також торкнувся понять «універсальний дизайн» та «розумне пристосування».
Додамо, що у програмі підтримки беруть участь 8 громад з семи областей України. В рамках навчального і практичного компонентів громади напрацюють положення про інституцію, відповідальну за формування політики безбар’єрності відповідно до визначеної моделі, положення про аудит доступності будівель, споруд та громадських просторів, плану діяльності інституції, відповідальної за формування політики безбар’єрності.
