Втратити територію — не означає втратити громаду. З початком повномасштабного вторгнення Нікольська громада (з центром у селищі Микільське)[1] біля Маріуполя опинилася під тимчасовою окупацією. Здавалося б, у таких умовах неможливо налагодити роботу: відновити послуги, підтримати людей, утримати команду. Та приклад громади доводить: можливо.
Сьогодні громада продовжує працювати — відновила діяльність ради, створила центр життєстійкості у Києві, підтримує своїх мешканців і Збройні сили. Це не просто технічна робота. Це про відповідальність перед людьми та про віру в повернення додому.
Громада в екзилі
Ще до війни Нікольська територіальна громада виглядала як приклад для наслідування. Розташована поруч із Маріуполем, вона мала вигідне географічне положення, сучасну інфраструктуру, сім шкіл і стільки ж дитсадків, лікарні первинної та вторинної ланки, спортивний комплекс, музичну школу та будинок дитячої творчості. Люди називали її «спальним районом Маріуполя» — чисте повітря, водойми, поруч місто з роботою, а вдома — затишок.
Після 24 лютого 2022 року все змінилося. Уже 5 березня громада опинилася під окупацією. «Ми залишилися без світла, газу, води. Кожен виживав, як міг. Але ще тоді ми розуміли: навіть якщо втратимо територію, ми не маємо втратити громаду», — пригадує голова Нікольської громади Василь Мітько.
У квітні йому вдалося виїхати й відновити роботу селищної ради на підконтрольній Україні території. Команда об’єдналася в Запоріжжі, пройшла перереєстрацію, щоб зберегти можливість фінансувати програми, виплачувати зарплати й працювати за українським законодавством.
«Я вивіз документи, печатки, бухгалтерські токени — усе, що давало нам юридичне право продовжувати діяльність. Ми почали буквально з нуля, але вже з розумінням: якщо не відновимо роботу, люди залишаться без громади і без опори», — пояснює Василь Мітько.
Штат громади скоротили з 87 до 13 людей. Кожен став «універсальним солдатом».
«У нас немає окремо юриста, окремо бухгалтера чи соціального працівника. Є команда, яка бере на себе все: від гуманітарної допомоги й реєстрів до видачі довідок і пошуку людей у різних містах. Сьогодні ми чиновники, завтра — вантажники. Але головне, що ми разом тримаємо громаду», — розповідає голова.
«Міні-Микільське» у Києві
Коли команда проаналізувала, де найбільше мешканців громади, виявилося: у Києві та Київській області. Саме це підштовхнуло до ідеї створити громадський простір у столиці. У 2023 році з’явився центр життєстійкості — приміщення, орендоване у держави за символічну плату. Його облаштовували власними силами: фарбували стіни, виносили сміття, думали про безпеку й інклюзивність.
У центрі життєстійкості функціонує ветеранський простір, працюють соціальні служби, психологи, адміністратори ЦНАП, є кабінет сімейного лікаря, дитяча кімната, бібліотека з 94 книгами, навіть невеликий музей. Для багатьох він став місцем зустрічей, терапії й відчуття дому.
«Ми називаємо цей простір “міні-Микільським”. Бо це маленький острівець нашої громади у столиці. Тут ми знову разом, тут наші символи, наші люди, наш дух», — каже Василь Мітько.
У центрі є стіна, яка символізує надію на повернення додому. На ній — вишиті елементи зі словом «воля» та образом Донеччини. Вони нагадують: громада тимчасово у вигнанні, але її серце залишилось на рідній землі.
«Наш хаб мультифункціональний. Він не лише для нікольців. До нас приходять і мешканці інших громад Донеччини, і кияни. Тут можна отримати довідку від лікаря, консультацію психолога чи просто відчути себе не самотнім», — додає голова.
Центри життєстійкості громад стали символами стійкості та довіри, пояснює Вікторія Троценко, керівниця Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Донецькій області. Вони є осередками підтримки, певним містком між владою і людьми, між минулим, сьогоденням і майбутнім:
«Саме тут громадяни, які опинилися в нових умовах, знаходять відчуття дому. Вони приходять сюди, як свої до своїх. Через ці центри влада не втрачає зв'язку з жителями, краще розуміє їхні потреби і може оперативно їх задовольняти. Окрім того, центри надають широкий спектр послуг: від соціальних і адміністративних до побутових та медичних. Це унікальні та інноваційні осередки, яких раніше не знала українська практика, але які вже сьогодні доводять свою ефективність і незамінність».
Тримати зв’язок і готуватися до повернення
Паралельно громада розробила понад десять соціальних програм. Це й виплати при народженні дитини, і допомога школярам перед 1 вересня, і 60 тисяч гривень кожному військовому на екіпірування. Є й програми для сімей загиблих та поранених. З 2022 року громада також надала соціальної допомоги своїм мешканцям, які стали вимушеними переселенцями, на загальну суму понад 40 млн грн.
«Ми не просто видаємо кошти. Ми знаємо кожну родину: хто служить, хто втратив дім, у кого які діти. Це про зв’язок і турботу. Ми не маємо права залишити наших людей без підтримки», — говорить Василь Митько.
Але в екзилі громада не самотня. Поруч із нею — «U-LEAD з Європою» та європейські партнери. Завдяки цій підтримці діти з Микільська отримали можливість відпочити в таборі на Тернопільщині, а громада — долучитися до нових програм і проєктів.
«Ми активно долучаємось до державних і міжнародних програм. І дуже відчуваємо підтримку від «U-LEAD з Європою». Завдяки цій співпраці наші 25 дітей цього року мали можливість відпочити в таборі за європейські кошти. Це дуже важливо — показати нашим родинам, що про них пам’ятають і дбають, навіть у таких складних умовах. Для нас ця підтримка — не лише про конкретні поїздки чи гранти, а й про відчуття, що ми не самі», — наголошує Василь Мітько.
Громада бере участь у всіх можливих ініціативах, обмінюється досвідом, працює над грантовими заявками:
«Нікольська громада є однією з найактивніших учасників заходів U-LEAD з Європою. Працівники долучаються до усіх ініціатив, що сприяють розвитку, обміну досвідом та посиленню їх спроможності. Завдяки лідерству та активній участі Нікольського селищного голови Василя Мітька в ініціативі Програми U-LEAD з Європою «Ліга лідерів – 2024» значно зросла спроможність самої громади: знання, отримані на заходах, він передав своїм колегам. Окрім того, варто зазначити, що нещодавно тут була створена військова адміністрація, і ми щиро раді, що вона також активно долучається до наших ініціатив. Додаткові ресурси та інструменти підсилюють спроможність громади, дозволяють якісніше працювати з питаннями місцевого значення та ще ефективніше підтримувати мешканців», — зазначає Вікторія Троценко.
Для самої ж громади вся ця робота — не про формальну активність, а про збереження людей і віри. Василь Митько підсумовує:
«У нас навіть не стояло питання, чи потрібно відновлювати діяльність. Це було очевидно. Якщо ми розпустимося — люди втратять зв’язок, розчиняться в інших містах і не повернуться. А ми віримо: перемога буде, ми відновимо нашу громаду, і для цього треба зберегти людей і команду вже сьогодні».
[1] селище Нікольське, від назви якого походить назва громади, перейменовано на Микільське, але через законодавчо обґрунтовані обставини назва громада станом на дату публікації не змінилась.
