У часи пандемії ковіду, коли громади переживали ізоляцію, невизначеність і брак можливостей для молоді, кілька десятків підлітків і молодих людей із чотирьох громад Закарпаття зробили крок, який значно перевищив масштаби одного проєкту. У 2021 році вони взяли участь у ініціативі «Волонтер це я», здійсненій за підтримки «U-LEAD з Європою». Тоді це виглядало як невеликий навчальний курс і кілька волонтерських акцій.
Минуло чотири роки і стало очевидно: саме ці перші кроки дали поштовх змінам, які сьогодні впливають на молодіжну політику, розвиток громад і навіть здатність громад відповідати на виклики війни та демографічної кризи.
Що саме сталося? Які результати було видно одразу, і в що це розвинулося зараз? І чому волонтерство – це не про «безкоштовну роботу», а про майбутнє громад? Про це ми говоримо з Елеонорою Вишняк, менеджеркою з організаційного розвитку громадської організації «Центр громадських ініціатив».
Коли волонтерство стає точкою опори: для чого громадам цей проєкт
2021-й рік став особливо важким для малих громад. Пандемія звузила соціальні контакти, навчання перейшло в дистанційний режим, молодь втратила звичні активності та середовища, де могла б діяти й розвиватися.
Елеонора Вишняк згадує той період дуже чітко: «У малих громадах була значна ізоляція. Нікуди не ходити, не вчитися, інтернет працює так собі. Молодь просто розгубилася – і треба було повернути їм відчуття, що вони можуть щось робити для свого середовища».
У відповідь на цю потребу «U-LEAD з Європою» підтримала проєкт «Волонтер - це я». Він охопив Перечинську, Довжанську, Батівську та Тячівську громади й дав молоді можливість пройти три офлайн-тренінги – про волонтерство, фандрейзинг та розробку проєктів. Потім кожна команда мала створити та реалізувати власну волонтерську ініціативу.
Цей практичний акцент став ключовим: «Цінність була в тому, що вони вперше пройшли весь цикл – від ідеї до втілення. Не хтось для них зробив, а вони самі», – підкреслює Елеонора.
Перші результати: коли маленькі ініціативи дають великий ефект
Після навчальних сесій команди перейшли до практичної частини – і саме тут стало видно, як швидко молодь здатна мобілізуватися, якщо має інструменти та підтримку. За кілька місяців учасники з чотирьох громад розробили й реалізували свої волонтерські ініціативи, кожна з яких відповідала на конкретний локальний запит.
У Довгому молодь узялася за облаштування джерела «Квасна вода» – місця, яким щодня користуються мешканці громади. Саме ця ініціатива згодом отримала найбільше голосів у фінальному голосуванні. Елеонора пояснює чому: «Вони зробили те, що справді потрібне людям. Це була реальна, відчутна користь – і громада дуже підтримала».
У Батьові молодь працювала з темою, яка давно вимагала уваги: прибирання та сортування сміття. Це була не просто акція, а спроба змінити ставлення громади до проблеми довкілля, залучаючи і молодших школярів, і дорослих.
У Тячеві команда обрала шлях фандрейзингу й провела серію акцій на підтримку лікування Павлика Мотички – хлопчика, на лікування якого тоді збирав кошти практично весь регіон.
«Тячів хотів попрактикуватися у фандрейзингу – і зробив це максимально відповідально. Вони не просто зібрали гроші, вони долучилися до великої спільної справи», — згадує Елеонора.
Перечинська команда організувала волонтерський ярмарок, що зібрав активну молодь міста й став першим кроком до подальших ініціатив.
Усього в межах проєкту було реалізовано чотири волонтерські ініціативи, проведено три тренінги, створено 10 тематичних публікацій, підготовлено 2 проморолики про волонтерський рух, а фінальний Волонтерський ярмарок в Ужгородському замку об’єднав 40 учасників із різних громад Закарпаття.
Цей ярмарок став першим публічним майданчиком, де молодь могла представити свою роботу, отримати зворотний зв’язок і – що найважливіше – відчути себе частиною ширшої спільноти волонтерів.
«Там був і обмін досвідом, і визнання. Молодь відчула, що її зусилля помітні. А це дуже мотивує», – говорить Елеонора.
Водночас проєкт мав і менш очевидні, але дуже важливі короткострокові результати. У громадах уперше з’явилися горизонтальні зв’язки між молодіжними командами, а медичні працівники, які отримували підтримку в межах ініціатив, відчули моральний ефект співучасті.
Усе це підвело громади до наступного етапу – коли проєкт закінчився, а його наслідки лише почали проявлятися.
Довгий шлях короткого проєкту: як і що змінилося у громадах за наступні роки
Проєкт завершився, але зміни, які він запустив, стали особливо помітними пізніше.
«Зміни в громаді не відбуваються відразу. Але ми побачили, що молодіжні ради у цих громадах стали набагато активнішими. Для них волонтерство – це вже не разова акція, а спосіб існування», – розповідає Елеонора.
У Довгому молодіжний хаб, який тоді лише формувався, перетворився на один із найдинамічніших у регіоні. Сьогодні він має вже п’ять локацій і є центром для розвитку молоді та волонтерської діяльності.
У Батьові волонтерський осередок ліцею під час повномасштабної війни став місцем, куди першими зверталися ВПО. Молодь, яка колись вчилася фандрейзингу й організації акцій у межах проєкту, працювала в режимі реальної кризи, і продовжує працювати й сьогодні.
У Перечині частина учасників проєкту увійшла до молодіжної ради нового скликання. Саме вони стали ініціаторами перетворення міського простору, зокрема облаштування місцевого пляжу в урочищі «Камінчики». «Вони ціле літо (зараз, у 2025-му - авт.) там працювали. Прибирали, фарбували, робили меблі з піддонів, облаштовували місце для відпочинку. Там не треба було пояснювати, навіщо це – вони робили це для себе, своєї громади», – каже Елеонора.
Навички, отримані у 2021 році, стали критично важливими після 24 лютого 2022 року: організація людей, фандрейзинг, швидке реагування, робота в команді – усе це допомагало громадам у найскладніші місяці війни.
Коли волонтерство стає точкою росту для молоді й громади
Закарпатські громади сьогодні функціонують у багатовимірному середовищі змін. Поряд із викликами, пов’язаними з війною, на їхній розвиток впливають і довгострокові процеси – демографічні зміни, мобільність молоді, конкуренція за людський ресурс. Водночас ці процеси дедалі чіткіше підкреслюють роль людського потенціалу як ключового чинника розвитку громад і потребу в інструментах, які допомагають цей потенціал зберігати та розвивати.
Про це говорить і керівник Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Закарпатській області Павло Логвінов.
«Для будь-якої громади людський капітал – це головний ресурс. Коли молодь виїжджає, громада втрачає не лише руки чи ідеї – вона втрачає майбутнє. Саме тому у своїх ініціативах ми намагаємося максимально сприяти розвитку та залученню молоді – створювати можливості для її участі в житті громад і підтримувати ті формати, які працюють на довгу перспективу. І цей фокус для нас залишається пріоритетним і надалі. Волонтерство у цьому контексті має стратегічне значення: воно формує відчуття причетності та довіри між людьми, створює середовище, у якому хочеться залишатися.
Через невеликі, але реальні дії молодь вчиться брати відповідальність, організовуватись, планувати й бачити результат своєї праці. Це – основа економічної життєздатності будь-якої громади. Бо розвиток починається там, де є люди, яким не байдуже, і які готові діяти для свого середовища», – зазначає Павло Логвінов.
Елеонора Попадинець звертає увагу на те, що питання роботи з молоддю потребує системності й довгострокового бачення:
«Якщо громада не вкладається в молодь і у волонтерство, з часом просто стає важче знаходити людей, готових брати на себе відповідальність і працювати на розвиток».
Молодь, за її словами, шукає не лише роботу. Вона шукає середовище – простір, де можна бути почутою, пропонувати ідеї, діяти й бачити результат. «Молодим важливо мати місце, де вони можуть щось змінювати. Якщо таких можливостей немає – вони шукатимуть їх деінде», – пояснює вона.
Саме тут волонтерство може стати тим інструментом, який працює навіть тоді, коли великі системні рішення ще недоступні. Воно дає молодим людям те, чого вони часто не отримують від школи, університету чи навіть офіційних програм:
- відчуття впливу («я це зробив, і це змінилося»),
- соціальну безпеку (група, яка підтримує),
- можливість розвивати навички, що потрібні на ринку праці — комунікація, координація, фандрейзинг, планування,
- відчуття приналежності до громади, яке є ключовим фактором у рішеннях залишатися чи повертатися.
Елеонора описує це дуже точно: «Волонтерство формує це відчуття: я тут була, я це робила, я причетна. І саме це мотивує залишатися або повертатися. Бо громада – це не тільки інфраструктура. Це передусім люди».
Для громад волонтерство стає способом посилювати внутрішню спроможність – будувати активне середовище людей, які вміють взаємодіяти, підтримувати одне одного та реагувати на виклики. «Можливо, одна ініціатива не вирішить усіх питань. Але вона створює середовище небайдужих. А саме з цього й починається сталий розвиток», – підсумовує вона.
У цьому сенсі волонтерські практики не є універсальним рішенням, але вони можуть стати важливою точкою опори для громад, які прагнуть утримувати молодь і будувати майбутнє вже сьогодні.
