Матеріал готувався на початку грудня 2025 у співпраці з колишнім начальником Авдіівської міської військової адміністрації Віталієм Барабашем.
Евакуація, яка не була вибором
З перших днів повномасштабного вторгнення Авдіївка залишалася під прицілом, але перші півтора-два тижні ситуація майже не змінювалася. Це створювало дивне відчуття напруги: ніби місто завмерло в очікуванні того, що всі розуміли — рано чи пізно бойові дії накриють громаду повністю. Уже тоді влада почала переконувати людей виїжджати, але більшість відмовлялася. Поступово почали виїжджати ті, хто усвідомлював ризики, хто мав можливість, хто бачив, що ситуація змінюється. А коли в місті стало «дуже гаряче», евакуація перетворилася на щоденну роботу, де кожен виїзд вимагав окремої координації.
Евакуація була різною. У певні дні вдавалося вивозити 30–40 людей, інколи — 100, а в окремі дні — нікого, бо ті, хто залишався, не погоджувалися їхати. Але був день, який команда Авдіївської МВА досі згадує як найскладніший і наймасштабніший. Тоді з міста вивезли 450 людей. Кілька автобусів, підтримка поліції, військових, транспорту Авдіївського коксохіму — усе це дозволило провести евакуацію, хоча місто вже перебувало під дуже інтенсивними обстрілами. Це була операція, яку сьогодні називають майже «спецоперацією», бо все — від маршруту до часу виїзду — доводилося узгоджувати буквально по хвилинах.
Окремою темою стала евакуація дітей. Часто вони поверталися до міста з родинами, їх доводилося шукати і вмовляти знову. Деякі сім’ї залишали Авдіївку по кілька разів — і так само по кілька разів поверталися назад.
«З 24 лютого і до активної фази евакуація була різною: то 30 людей, то 40, то 100, а бувало, що й двох не могли вмовити. На початок повномасштабного вторгнення в Авдіївці реально було близько 26 тисяч людей. На момент окупації залишилося трохи більше 700. І коли кажуть, що в місті залишилось багато людей — треба дивитися, скільки було спочатку. Відсоток тих, кого вдалося евакуювати, насправді дуже великий», — розповідає начальник Авдіївської МВА Віталій Барабаш.
Як адміністрація продовжила роботу, коли місто вже неможливо було втримати
Після початку повномасштабної війни Авдіївська громада працювала як військово-цивільна адміністрація, а за місяць стала військовою адміністрацією. Попри ескалацію, влада намагалася залишатися в місті якомога довше: перші два місяці працювали з будівлі адміністрації, потім — із підвального приміщення, куди перемістилися через інтенсивні обстріли.
Жінок-співробітниць згодом евакуювали до Покровська, але керівний склад щодня повертався в Авдіївку, щоб забезпечувати евакуацію, доставку гуманітарної допомоги та комунікацію з мешканцями.
Та коли ситуація стала критичною, адміністрацію повністю перемістили до Покровська, а після падіння Авдіївки — до Дніпра, де адміністрація базується й сьогодні.
Попри переміщення, адміністрація зберегла всі основні функції:
- ведення реєстрів;
- підтвердження статусів;
- видача довідок;
- координація гуманітарної допомоги;
- надання соціальної підтримки;
- комунікація з родинами, які опинилися в різних містах.
Штат довелося скоротити майже на дві третини, адже частина людей виїхала за кордон, хтось працює онлайн. Але мінімальний кістяк зберігся — ті, без кого громада не змогла б продовжувати функціонувати.
«Ми дуже серйозно скоротилися. Але закривати адміністрацію — неправильно. Бо першими постраждають люди. Вони лишаться без документів, без допомоги, без зв’язку. Ми не можемо цього допустити», — каже Віталій Барабаш.
Хаби: мережа, яка тримає громаду разом
Підтримка людей стала головною частиною роботи після евакуації. В умовах, коли авдіївці розселилися по всій країні, виникла потреба створити місця, куди люди могли б прийти по допомогу, консультацію чи бодай по спілкування.
Так започаткували мережу гуманітарних хабів — сьогодні працює 11 хабів, включно з новим у Запоріжжі. Ще один хаб у Межовій довелося закрити через безпекову ситуацію.
Хаби працюють у різних форматах: як місця видачі продуктових і гігієнічних наборів, як простори для зустрічей, як точки психологічної, юридичної та соціальної підтримки, як центри, де можна отримати консультацію адміністрації або передати інформацію для реєстрів.
За оцінками адміністрації, усі чинні хаби сумарно охоплюють близько 10 тисяч відвідувачів.
Однак робота ускладнюється тим, що партнерів, готових надавати гуманітарні набори, стає все менше. Зараз єдиним стабільним донором залишився GEM. Через це адміністрація не може відкривати нові хаби, навіть там, де вже є готові приміщення (наприклад, в Одесі та Чорноморську).
«Психологічна, юридична чи освітня підтримка — це важливо. Але якщо в людини немає елементарного — їжі, — то всі інші послуги відходять на другий план. А гуманітарка зараз — найбільша проблема», — пояснює Барабаш.
Чому важливо, щоб органи місцевого самоврядування працювали навіть в екзилі
Питання «чи потрібні взагалі місцеві адміністрації там, де територія окупована» часто звучить у публічному просторі. Але для Авдіївської громади відповідь очевидна: так, потрібні. Бо якщо місцеве самоврядування зникне, зникне і громада.
Люди звертаються не в абстрактні інституції держави, а до тих, кого знають роками — працівників адміністрації, соціальних спеціалістів, керівників підрозділів. Для них це не «служба», а «свої люди», до яких можна звернутися у стресі, втратах, без інформації, коли треба відновити документи або вирішити питання, які не видно ззовні.
До того ж, місцеві адміністрації виконують критичні функції: підтвердження статусів, соціальні виплати, оцінка потреб, ведення реєстрів, комісії допомоги для родин у складних обставинах. Без цього тисячі людей випали б із системи підтримки.
«Якщо закрити адміністрації — це буде сигнал людям, що на них не розраховують і що ніякого повернення не буде. Це неправильно. Ми працюємо заради людей — і цього достатньо, щоб продовжувати», — говорить Віталій Барабаш.
Співпраця з «U-LEAD з Європою»: навчання, можливості, контакти
Авдіївська громада бере участь у заходах «U-LEAD з Європою», особливо у тих, що пов'язані з відновленням громад, розвитком команд та обміном досвідом. Адміністрація визнає: не всі програми сьогодні релевантні для окупованих чи прифронтових територій, але кожна можливість навчання або професійного контакту важлива, бо може допомогти команді в довгостроковій перспективі.
У жовтні 2025 року заступник начальника МВА Сергій Легенький брав участь у навчальному заході в Полтаві, присвяченому відновленню та інтеграції громад. Це дало команді розуміння того, як інші громади працюють у надзвичайних умовах, та дозволило отримати корисні контакти.
«Візит був дуже змістовним і добре організованим. Ми побачили цікаві підходи обох громад і налагодили контакти з командою Регіонального офісу U-LEAD у Полтавській області. Вперше на такому заході зібрали заступників і керівників, і дуже добре, що у нас була можливість поспілкуватися з колегами», — зазначив він.
Авдіївка відзначає, що «U-LEAD з Європою» залишається партнером, до якого можна звернутися за консультацією, рекомендаціями, навчанням чи обговоренням реальних потреб. Навіть один правильний контакт може стати вирішальним у момент, коли громада отримає шанс на відновлення.
«Представники Авдіївської міської військової адміністрації є активними учасниками заходів U-LEAD. Вони системно долучаються як до щомісячних інформаційних сесій для громад Донеччини, так і до тематичних зустрічей «U-LEAD з Європою» по середах. Також неодноразово брали участь у навчальних програмах. Ми високо цінуємо прагнення колег залишатися професійно стійкими, працювати й розвиватися навіть у найскладніших умовах. Через ініціативи U-LEAD надаємо консультаційну, організаційну та навчальну підтримку — від роз’яснення законодавчих змін до розвитку командних компетенцій і пошуку партнерів для майбутнього відновлення. Ми завжди відкриті до звернень та прагнемо поглиблювати цю співпрацю, допомагаючи команді зберігати функціональність, впевненість у своїй роботі та готуватися до моменту, коли настане шанс на відновлення», — підкреслює Вікторія Троценко, керівниця Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Донецькій області.
Головне — зберегти людей, щоб повернути громаду
Авдіївська громада сьогодні існує у хабах, чатах, зустрічах, документах, у роботі невеликої, але відданої команди. Люди живуть у Дніпрі, Києві, Броварах, Кам’янському, Запоріжжі та десятках інших міст, але вони все ще «авдіївці» — і саме це головне, що влада намагається зберегти.
Громади не існують без людей. І поки люди мають зв’язок зі своєю адміністрацією, поки знають, куди звернутися по допомогу, поки отримують підтримку — громада не втрачена. А значить, і повернення можливе.
